При виде этой хрупкой девушки мужчины разбегаются в разные стороны и закрываются в кабинете, говоря, что их нет. Мэры боятся ее приезда в город больше, чем визита самого президента. Она настолько профессионально вжилась в роль строгого инспектора, что не осталось ни единого человека, который бы не поверил ей. Я восхищаюсь ее стилем, а после нашей встречи уважаю за неподдельную любовь к красивым путешествиям. Я готовилась к интервью с «железной леди», а встретила милую девушку – открытую, глубокую и, намой взгляд, слишком женственную для того, чтобы быть строгой.

– Оля, мы встречаемся с вами в преддверии праздников. Хотелось бы узнать, как вы относитесь к Новому году, есть ли традиции, которых придерживались ваши родители, и вы, став взрослой, привнесли в свою семью?

– Я завжди чекаю на Новий рік, а особливо на свято святого Миколая. З дитинства я з ним розмовляла як із другом. Коли щось в житті не так, я знала: помолюсь до Миколая – і мені все вдасться. У нас багатодітна сім’я, мама завжди намагалась зробити багато подарунків, але деколи  переборщувала і іноді два рази поспіль дарувала мені ті ж самі лижі :). Свято Миколая для мене й досі є великою подіэю! Донька Злата до 10 років вірила у нього, уявляєте? У нас з нею традиція:  18 грудня розкладаємо моркву і молоко для оленів Миколая. Після того, як я її вкладаю спати, відкушую шматочок моркви і відпиваю з блюдечка. Тож, коли Злата прокидалася і бачила купу подарунків та під’їдені ласощі, вона була впевнена: приходили олені. Це британська традиція, яку мені підказала її бабуся. Мені вона дуже сподобалась, тому ми родиною її дотримуємось.

– Я очень надеюсь, из нашего журнала Злата не узнает всю правду о Николае…

– На жаль, вона вже знає. Златі минуло десять, і саме цього року вона якось різко подорослішала. Але в нас із донькою є ще одна традиція. Багато років поспіль другого січня ми з нею їдемо кататися на лижах. Переважно у Францію – Мерібель чи Куршевель, там дуже зручно кататись. Потім до нас приїжджають мої друзі з дітками і ми відпочиваємо великою компанією. Я завжди була одинокою мамою, ми з дочкою виглядали екзотично на курорті, куди приїжджають родинами. Наша сім’я збільшилась – цього року до нас приєднаються чоловік  та дві бабусі. Ми полетимо в Шамоні.

– Вы хорошо катаетесь на лыжах?

– Лижі – це моя пристрасть. У Франції дуже добра школа лижників, де дитина проходить певний етап і отримує за це зірочку. У Злати їх вже три, отже незабаром перейде на наступний рівень. Одного разу, пам’ятаю, коли вона тільки встала на лижі, ми пішли на чорну трасу. Я вже наполовину спустилась і чую, що вона кричить, тому що не може спуститись – боїться. Підйомники вже не працювали, тому я не могла за нею повернутись, і почала кричати, щоб вона з’їжджала. І Злата поїхала! Після цього в неї вже не було страху. Я ніколи цього не забуду.

– В этом году ваша семья пополнилась сразу двумя мужчинами!

– Так! В нас взагалі не було чоловіків! Жили у справжньому матріархаті – прабабуся, бабуся, мама…  Саме вони керували сім’єю. Мій дід, батько тата, не хотів одружуватись із бабусею, але вона примусила, коли моєму батьку було вже роки чотири.

– С таким семейным устроем вам нужно беречь своих мужчин!)

– Я дуже бережу! Так здивувалась, коли на УЗД сказали, що в мене буде хлопчик, навіть сприйняла за жарт! Це стало новою стихією в моєму житті.

– Вы изменились после рождения сына?

– Звичайно! Збільшився потенціал серця, я зрозуміла, що стала частіше співчувати людям, краще їх розумію, лояльніше і толерантніше ставлюсь до світу. Раніше я була більш категоричною. Також з появою кожної дитини збільшується страх за дітей. Я не знаю, як почувають себе мами, в яких п’ятеро дітей. Це ж можна здуріти від переляку! Ти завжди боїшся, щоб дитина не застудилась, вчасно прийшла зі школи, щоб її ніхто не образив. Я почала боятись літати з дітьми. До цього я дуже любила аеропорти, приїжджала туди заздалегідь, щоб насолодитись цією атмосферою та щирими емоціями людей, які зустрічають та обіймають один одного. Ці емоціі справжні! Я дуже любила за цим спостерігати. Традиційно перед польотом випивала чашку кави в Starbucks . Коли ж з’явилася Злата, зрозуміла, що дуже хвилююсь і відчуття вже не ті.

– Кто для вас самая лучшая компания в путешествиях?

– Я люблю літати з чоловіком, бо знаю, що він дуже надійний. Він мені сказав: якщо буде щось страшне, я тобі одразу дам знати. Коли я на нього дивлюсь і він щось читає, то це означає, що все добре. З ним не страшно. Злата знає про мою фобію і сміється. Коли в літаку починає трясти, вона жартівливо запитує: «Ну що, мені вдягати жилет?». Я блідну та викликаю стюардесу із заспокійливим. 🙂

– В каком городе, не считая Украины , вам комфортнее всего? Где находится так называемое место для души, куда временами хочется сбежать?

– Добре, що ви знаєте про необхідність мати місце, де ти набираєшся нових сил. Адже багато людей навіть не підозрюють про щось подібне. Для мене це Лондон. Я вже три роки не була там, а раніше літала кожні два місяці. Я вже не можу без Лондона. І цього року ми зі Златою і моєю сестричкою летимо туди на День святого Миколая. Звичайно, ми дуже хочемо потрапити на новорічний шопінг, але більш за все мені кортить знову зануритись у цю лондонську атмосферу. Для мене там все цілюще! Я дивлюсь на людей, на те, як вони посміхаються, наскільки вони стильні і як сильно люблять життя! Саме в цьому місті я вчуся любити життя ще більше. Я повертаюсь до Києва стильнішою та більш сміливішою в одязі. Бо в Києві ми всі ходимо якісь однакові, начебто в нас є одна уніформа – дорога та передбачувана. Лондон може порушити все, що нам надиктував Київ. Я вважаю, зараз саме Лондон – столиця моди. Раніше це був Париж, але у XXI столітті столиця змінилась….

– …что очень странно, ведь серьезных английских дизайнеров одежды не так много, если сравнить с французскими или итальянскими…

– Я думаю, це тому, що в Англії більш чоловіча мода.  Але я полюбляю, коли саме чоловічі дизайнери створюють одяг для жінок. Мені до вподоби сорочки Пола Сміта.

– Вы продумываете программу путешествия перед поездкой?

– Так, обов’язково! Злата мені вже дала список місць у Лондоні, які вона хоче відвідати. Одне з них – ресторан, присвячений ранковим пластівцям, отже ми однозначно туди підемо. Лондон  цікавий для туристів, насамперед, тим, що завжди оновлюється, і поряд із класичними місцями з’являються нові – сучасні та цікаві. Дуже люблю там вуличну їжу Wagamama.

– Значит, вы отдаете предпочтение не только еде в хороших ресторанах?

– В Лондоні – ні. У цьому місті ми завжди ходимо у Harrods на 5 o’clock tea. Там дуже красива подача, у найкращих англійських традиціях.

– Вы не боитесь приходить с инспекциями в места, которые вам нравятся? Ведь всегда есть шанс разочароваться… В проекте “Новый инспектор Фреймут. Города” вы встречали места, в которые хотелось бы вернуться после инспекции?

– Ні, не боюсь. Я встановлюю межу між особистим і прфесійним. Я приходжу в місця, де мене не чекають, але я намагаюся бути об’єктивною. Заходиш у заклад, тобі всі посміхаються. Але у нас є інформація, через яку місце перевірки заслуговує на звання “ганьба міста”. І ти змушений вручати цю табличку людям, тому що їхні дії або дії їхніх колег були неприпустимі.

В Україні є дуже хороші школи. Є навіть такі, куди хотілося б віддати мою Злату. А осьв лікарні не хочеться повертатися.

– Мне близка тема туризма и отелей. Я окончила Институт туризма и помню, как мы изучали критерии, которым должны соответствовать отели той или иной звездности. Какую подготовку проходили вы, прежде чем приезжать с проверкой в отели?

– Звичайно, я також вивчала всі технічні специфікаціі! Але мене дуже смішать українські стандарти и стародавні ГОСТи, за якими, наприклад, в кожному готельному номері повинен бути радіоколгоспник. Уявіть собі, приміряти все на стандарти 1969 року!

– Я согласна, что украинские власти уделяют очень мало внимания развитию туризма в Украине…

– Так, але, може, це й добре! Тоді всі будуть їхати в наші українські Карпати і вони втратять цю автентичність, перетворяться на Куршевель чи Санкт-Моріц. Я, звичайно, жартую. Насправді це дуже сумно, тому що навіть українцям до Карпат не дістатися. Коли обираєш літак до Карпат, благаєш Господа про вдалий переліт, а якщо їдеш потягом, хвилюєшся, щоб не вкрали всі гроші. Стосовно туризму я сама ставлю собі питання «Чому?». Це менталітет українця. Ми полюбляємо свої невеличкі нірки і нас не цікавить те, що знаходиться поза ними. Зараз зі всієї країни розвивається лише невелика частина – Львів. Але і тут у мене багато претензій і питань. Коли я там, завжди зупиняюсь у готелі «Леополіс». Це пам’ятка ЮНЕСКО.

– А вы никогда не думали о том, чтобы открыть свой ресторан или отель?

– Певне, у мій ресторан ніхто не піде і він буде стояти порожній. Я не бізнесвумен і не практична. Якби відкривала ресторан, то це був би fine dining. Багато офіціантів, гарна подача, дорогий красивий посуд… Але кому в Україні таке потрібно? Навіть найкращі ресторани, які зараз відкриваються, – це все плагіат.  А ще у багатьох наших ресторанах однаковий посуд. Я не розумію, як заклад, який себе поважає, може допускати подібне? Тому мені не вигідно щось відкривати. Я одразу всі свої гроші витрачу і все… 🙂

– А каким отелям вы отдаете предпочтение?

– Найдорожчім у світі :). Не буду залучати всіх людей жити у хостелах. Я терпіти не можу, коли людина, маючи можливість, хоче зекономити на проживанні та аргументує це бажанням побачити місто. Не розумію, як можна приїхати у незнайоме місце, зупинитись у хостелі, вистояти чергу та помитися із сусідом у ванній. Це ж така неповага до себе! Замість того, щоб їхати на два тижні, приїдь на три дні та відчуй себе людиною у гарному готелі. Що стосується 5-зіркових, то в мене був такий період у житті, коли я дуже багато та розкішно подорожувала. Мені подобається мережа готелів Four Seasons, особливо на Мальдивах, Kulm у Санкт-Моріці – один із моїх улюблених, Ritz у Лондоні, Ritz Carlton  у Дубаї – дуже хороший готель для сімейного відпочинку. Я побувала в усіх цих неймовірних місцях завдяки моєму минулому. Зараз я намагаюсь не відставати, але вже не вдається їздити настільки часто. Дуже змінився стиль життя. Коли ти вже не одна, у тебе родина і не одна дитина, то маєш обирати більш практичні готелі. Зараз ми полюбляємо Club Med. Там завжди багато сімей, дітям там дуже класно. Тільки мені не подобається, коли в Club Med персонал сідає до тебе за стіл. У таких випадках я одразу їх відправляю :). Моя особиста любов належить готелю Villa D’Este біля озера Комо. Це перше місце, де я побачила меню без цін. Напевно, тоді всі подумали,що я якась дикункаJ. Взагалі, цей готель має багату історію. На його території вбили Муссоліні із коханкою. А скільки фільмів там було знято!  У світі стільки неймовірно красивих місць! Також люблю Hotel d’Angleterre та ресторан Windows у Женеві.

– А если говорить о еде? Вы следуете новым тенденциям – таким, как вегетарианство или сыроедение?

– Ні, я не вегетаріанка. Їм усе, окрім екзотичних страв. Найнесподіваніше, що мені довелося куштувати, – карпаччо із оленя.

– Вы родили чуть более полугода назад и сейчас выглядите превосходно. Что помогло так быстро прийти в форму – диеты, спорт?

– Коли почала дотримуватись дієти, зрозуміла, що ще більше хочу їсти. Взагалі, не можна заганяти себе у рамки, у чомусь обмежуватись, бо в нас пробуджується синдром дитини і протест. Я намагаюсь вживати безглютенову їжу. Це дуже допомогло повернутись у форму після пологів. Стосовно спорту – я займаюсь стрейчингом двічі на тиждень. В мене є хороший тренер та подруга Яна Заєць. Вона сама нещодавно стала мамою і знає моє тіло. На жаль, зараз я дуже мало рухаюсь, бо майже завжди у машині. Я почала боятись людей та натовпу.

– И на то есть причины! Видела в одном из последних выпусков «Инспектора» , как вы бежали за мэром Полтавы, а потом пришли без приглашения к нему домойJ. Я поражаюсь вашей смелости! Когда только начинали, у вас и тогда не было чувства страха и дискомфорта?

– Звичайно було! Але важливо тримати на обличчі покер-фейс. Спочатку дуже незручно робити зауваження, але з часом тон мовлення змінився і я вже не звертала уваги на незручність. Знала, як довести до сліз чи заспокоїти людину в кадрі. Тобто з’явилось професійне уміння. Не знаю, чи згодиться воно мені у житті. З народженням сина в мене почався такий період, коли я зрозуміла, що мені стало дуже нудно. Ніби багато всього досягнуто, але все одно хочеться чогось нового.

– У вас есть новые проекты и идеи?   

– Так, є, але всі хочуть бачити мене в образі, до якого давно звиклі. Мені кажуть, що це вже феномен. І коли десь якась перевірка,  всі згадують про нас. Але я впевнена, що зміни потрібні. Тепер я розумію Якубовича, який веде «Поле чудес» багато років, чи Малахова із його ток-шоу. На жаль чи на щастя, я себе вже зарекомендувала і жанр журналістських розслідувань буде тягтись за мною іще довго. Хоча іноді мені хочеться мати якесь елітне шоу, де я стою на сцені, мене представляють фразою «Виступає Ольга Фреймут!», всі плескають, камера летить :)… Але насправді ведучих конферансу дуже багато і вести концерти не складно, принаймні у порівнянні із тим, як бігати за мерами чи залазити на кухні. Мені дуже подобається Опра Уїнфрі. У неї є книжка «Те, що я знаю точно». Вона каже: «Якщо ти хочеш поставити людині питання, то не треба цих «а може», «а якщо». Тим паче в мене немає можливості ставити непрямі питання, завжди треба робити реаліті, щоб не прогавити момент.

Я люблю писати і мені подобається власний образ у той час, коли пишу. Здається, навіть вираз обличчя змінюється. Я написала книжку «Де їсть і з ким спить Фреймут» і маю надію, що вона не остання. Але для цього потрібен час і якась спеціальна атмосфера.

– Вам нравится образ писательницы-путешественницы ?

– Так, навіть без подорожей. Але без них набагато менше емоцій.

– Опишите одним словом, какая вы мама.

– Неправильна! І зараз це підкреслює мій чоловік, котрий живе за графіком.

– Дочь?

– Турботлива.

– Сестра?

– Прикольна :).

– Жена?   

– Вірна.

– Коллега?  

– Вибаглива.

– Подруга?  

– Така… Відсторонена :).

– Будь у вас неограниченная сумма денег и много времени, куда и с кем вы бы полетели?

– Або у Лондон, або у Бад-Рагац у Швейцарії. Але Бад-Рагац – це вже після 50-ти, тому що там всі такі, як буду я, – старенькі! З ким?… Сама! Коли ти вже із кимось, особливо зі своїм коханим, то пристосовуєшся до його світу. А мені хотілося б якомога більше часу проводити наодинці з містом.